Думки в день народження 2017

... до війни були у мене танці - ніжна бачата, запальна сальса та чуттєва кізомба... ...до війни була класна червоненька тачка - Сандерочка. Авто з душею, що навчило мене не боятися шляху додому до мами. Здавала на права, боялася мамі признатися, що таке вчудила - полізла за руль. А вона мене навпаки підтримала - давай, сідай та їдь, їдь! ... до війни в мене була робота інша. Зріднилася із замовниками. Такі душевні люди. Були друзі. Пішли "на повишеніє", а що - теж треба...успіхів! Одні друзі йдуть, інші, як золоті рибки виринають із хвиль :) ... до війни я боялася навіть глянути на травмованого. А потім без страху заходила у палати із пораненими хлопцями і абсолютно не страхалася їхніх шрамів, забинтованих ніг, голів. Я дивилася їм в очі. Дивувалася, як же можна бути такими терплячими, відчайдушними. Подзвонив сьогодні Серьожа Блюд, до якого я місяць ходила - розтирала не працюючі ніжки та ручки. Яка ж жага до життя, який сильний дух підняв поранене тіло. Тепер працює та ще вчитися далі вирішив. Це чудеса... не знала я про такі чудеса, що бачила. Питає, чи "волонтерю зараз" - та, ні кажу- я передала естафету далі. Насмішила тим його. Бо, якщо він тоже естафетник-танкіст, то якась надто небезпечна для нього вийшла ця естафетна гра... в життя.

... до війни я так жахалася від чоловіків, що тримали зброю, що вбивали суперника. А потім, виявилося, що це просто воїни, у житті звичайні класні друзяки. ... до війни все було трішки не так. Хоча, мабуть, теж добре.

А ще війна вчить зосереджуватися на самому головному, навіть, якщо ти в глибокому тилу. Головне завдання - вижити та зостатися при розумі. До війни я була просто хронічно хвора. Ті переживання так мене доконували, що здавалося, що я повільно помираю... А потім - навпаки підняття вгору - з простору горя і душевного болю до бажання жити (лікарю Анатолію Валеріановичу оди подяки!).

Через біль і очікування, через квіти, що поливала, як несамовита. Наче ті квіти підтримують моє дихання, гармонізують серцебиття. Через неодноразові невдачі заснувати якийсь маленький бізнес, через складне дорослішання сина... проросло все те у впевненість в собі. То велика справа - бути впевненою, що можна жити на повну силу.

Дуже дякую долі за чоловіка, що витримав наші складні часи разом зі мною....Мені дуже подобається ідея, що у Всесвіті - там у серці Бога - найцінніше є досвід, наш шлях по трамплінам життя. І треба поважати себе за те, що хай і не з 100% успіхом все так чистенько виходить... помилки та на перший погляд тупцювання на місці і є тим втрамбовуванням базиса успіху, до якого ми усі обов'язково приходимо!!! Дякую за поздоровлення. Середина літа... танці, робота, кохання й лагідне сонечко!!!