Пані Евріка

Як я розумію журналістів чи письменників, що не можуть вгамувати свої думки, допоки не виллють їх у своїх рукописах, замітках. Вечірні новини, прочитані вірші чи ранні пташки не дають їм спати, а лише додають додаткових колізій до подій, що вимальовуються у їх свідомості. Здається, що ці люди зиркнуть на пелюстки весняної квітки і проскандують: "Я знаю секрети Всесвіту"! Подумки чи вголос вони зможуть вигукнути "евріка" у будь-який момент та будь-де: посеред вулиці та у транспорті, зачепившись одною ногою за останню сходинку обо ж - наодинці у ванні. Зойкнути від несподіванки так, що домашні полетять їх рятувати і здивуються, коли побачать митця із зубною щіткою в зубах, який сам до себе торжественно посміхається. Або ж та пані Евріка несподівано заплигне у вухо, коли творчі люди спостерігають, як вода змиває залишки кави із сонного ранку.