Чудо...?

Вони мріяли про танки на вулицях Києва, Дніпра, Харкова. Вони написали купу ненависницької літератури про російсько-українську війну та розподілили на квадрати українські міста і зробили план бою там, куди вони так і не дісталися! Вони замовили силу-силенну блогерів, щоб гадючим ядом поливати "хохляндію". Вони чатували на кращий момент, щоб заперти зелених чоловічків до Криму, вони до сих пір брешуть про нас і видивляються, чи бува - не багато симпатиків до українців по світу?!

А замість цього - Україна... затримала подих, зосередилася і заспівала на ввесь світ. Коли народ талановитий, то талановитий у всьому - голос, здібності до наук, поетична душа і багато інших талантів, що ми ще не розкрили у собі.

Це протистояння на усвідомлення і правильне оцінення себе самих! Або ми знаємо, чого варті, або нагинаємо спини для ярма.

Дуже велика ціна за волю! У кожному місті, по областям, селам тепер будуть стояти обеліски молодим хлопцям і мужнім чоловікам, що пішли у вищі світи у розквіті сил.

У 2014-му я зазирала в очі військових, що прибували до госпіталю у Дніпрі і запитувала - це надовго, ми втримаємо Дніпро, Одесу, Харків? - І через паузу деякі хлопці зізнавалися - на ТВ прикрашають сувору дісність, піднімають дух, так би мовити... але нас давлять, як божих корівок. Багато втрат, багато поранених. Якесь чудо допомагає не промарширувати рашистам далі. Самі дивуємося, чого зосталися живі...

А про чудо можно співати, розповідати, писати, його можна малювати та згадувати життєві сюжети "чудо"вих виживаннь, для нього можна грати чи плакати від розуміння, скількох вже не повернути...